Антарктида приховує секрет «Нової Швабії» і субмарин U-977, U-530 і U-465

В 1938-ом року Німеччина і аненербе раптом виявляє непояснений інтерес до Антарктиди. Протягом 1938-1939-х років були здійснені дві антарктичні експедиції. Літаки Третього рейха зробили детальне фотографування території. При цьому літаки скинули над Антарктидою кілька тисяч металевих вимпелів, що несуть на собі знак свастики. Згодом вся обстежена територія одержала назву «Нової Швабії». І стала вважатися частиною Третього Рейха. (Нагадаю, що Швабією (Schwaben) у раннє середньовіччя називалося одне із племінних герцогств королівства Німеччини, що включало території Вюртемберга, Південного Бадена, Ельзасу, частину Швейцарії і частина Баварії).

Командир експедиції в Антарктиду капітан Ритшер, повернувшись у Гамбург 12 квітня 1939-го року доповів:

— Я виконав місію, покладену на мене маршалом Герінгом. Уперше германські літаки пролетіли над антарктичним континентом. Кожні 25 кілометрів наші літаки скидали вимпели. Ми покрили зону приблизно в 600 тисяч квадратних кілометрів. З них 350000 квадратних кілометрів були сфотографировані, і в результаті в нас є досить детальна карта цього району.

Але навіщо Німеччині і аненербе знадобилася ця недоступна, далека і холодна територія площею в 600 тисяч квадратних кілометрів? Аналітики супротивника губилися в здогадах.

В 1943-ом року гросс-адмірал Карл Дениц упустив досить примітну фразу:

— Германський підводний флот пишається тим, що створив для фюрера на іншому кінці світу Шангріллу — неприступну міцність.

Виходить, що всі ці роки – з 1938-го по 1943-і – в Антарктиді зводилася секретна і постійна база. Для транспортування вантажів – будматеріалів, радіоустаткування, зброї, запасів їжі, одягу, палива – використалися, підводні човни. «Неприступна міцність» була побудована і чекала фюрера. Але він так ніколи і не з’явився в льодах Антарктики.

Зараз відомо, що існувало зовсім секретне з’єднання германських підводних човнів, що одержало найменування «Конвой Фюрера». У нього входило 35 субмарин. У самому кінці війни в порту Кіля з них зняли торпеди та інше військове спорядження, оскільки їм строжайше заборонялося вступати в бій під час цього плавання. Зате їх навантажили контейнерами, що містили коштовні речі і документи, а також величезні запаси провізії. У Кілі субмарини прийняли пасажирів, деяких навіть під видом членів екіпажа.

У цей час достовірна інформація є тільки про дві підлодки з «Конвою». Капітана першої з них, «U-977», Гейнца Шеффера неодноразово обвинувачували в тім, що нібито він перевіз Гітлера в Південну Америку. Правда, сам капітан категорично заперечував це обвинувачення на допитах, що проводилися представниками американських і британських спецслужб. Щоб додати своїм словам якнайбільше переконливості, Шеффер написав книгу мемуарів, що вийшла в 1952-ом року і називалася коротко і конкретно: «U-977». Це було досить нудне повторення того, що він говорив на допитах. Інформації там був мінімум, Шеффер зображував із себе слухняного «болванчіка», беззаперечно виконуючі накази начальства, навіть не вникаючи в їхній зміст. Але по випадковості до друку потрапиа лист Шеффера, адресований «старому товаришеві» капітанові цурзее Вільгельму Бернхарту і датований 1 червня 1983-го року:

«Дорогий Віллі, я міркував про те, чи варто видавати твій рукопис, що стосується «U-530″. Всі три човни («U-977″, «U-530″ і «U-465″), що брали участь у тій операції, тепер мирно сплять на дні Атлантики. Може бути, краще не будити їх?

Подумай про це, старий товариш!

Подумай також про те, у якому світлі стане моя книга після розказаного тобою? Ми всі дали клятву зберігати таємницю, ми не зробили нічого неправильного і лише виконували накази, борючись за нашу улюблену Німеччину. За її виживання. Тому, подумай ще раз, а може бути, ще краще представити все, як вигадку?

Чого ти доможешся, коли скажеш правду про те, у чому полягала наша місія? І хто постраждає через твої одкровення? Подумай про це!

Звичайно, ти не маєш намір зробити це просто через гроші. Я повторюю ще раз: нехай правда спить із нашими підлодками на дні океану. Така моя думка… На цьому я закінчую лист, старий товариш Віллі. Нехай Господь зберігає нашу Німеччину.

Щиро, Гейнц» .

Але що відомо зараз взагалі про місії «U-530»? Що так наполегливо Гейнц Шеффер просив свого друга не розголошувати?

У цей час загальний зміст рукопису Вільгельма Бернхарта «Повернення Святого Списа» стало відомим. У ній стверджується, що на початку квітня 1945-го року Спис Лонгіна і інші раритети, покладені в шість бронзових ящиків, були переправлені в місто Кіль, а потім занурені на «U-530». До цього часу на субмарині перебувало п’ять пасажирів, особи яких були сховані хірургічними пов’язками. Капітаном субмарини був 25-літній Отто Вермаут, родина якого загинула при бомбардуванні Берліна. Взагалі команда подлодки була підібрана так, що ніхто не був одружений і ні в кого не залишалося живих родичів. Вермаут одержав два особистих листи. Від Гітлера і від Деніца. Відповідно до приписання він повинен був взяти в кожного члена команди «обітницю вічного мовчання».

У ніч на 13 квітня 1945-го року «U-530» вийшла з Кіля. На стоянці в Кристіан-санде Вермауту передали запечатаний пакет, у якому повинні були інструкції з подальшого маршруту. Коли він розкрив його, то зрозумів, що рейс буде довгим.

«U-530» дійшла до африканського узбережжя, потім повернула до Південних Гавайських островів. Спереду була Антарктида. Досягши її берегів, 16 чоловік з команди спустилися на лід. У їхньому розпорядженні був вантаж, карта і детальна інструкція, що стосується крижаної печери, у якій їм стояло сховати «священні реліквії».

Це і була Нова Швабія, що перебувала в Землі Корольова Мод. Крижана схованка, позначена на карті, був відкритий експедицією Рітшера в 1938-ом року. Група ввійшла в крижану печеру і акуратно уклала ящики, що містять Спис Долі і особистих речей Гітлера. Перший етап операції під кодовою назвою «Валькірія-2» був завершений. Тепер можна було повертатися в світ і здаватися на милість переможцям. 10 липня 1945-го року, через два місяці після закінчення війни в Європі, «U-530″ у надводному положенні ввійшла в порт Мар-дель-Платі.

Що стосується субмарини «U-977», то думають, що вона перевезла в Нову Швабію Гітлера і Еву Браун. Повторивши відомий шлях «U-530″, із заходом в Антарктику, 17 серпня 1945-го року «U-977» також прибула в Мар-дель-Плату, де і здалася аргентинській владі.

І десь там, в Антарктиді, десятки років зберігалися нацистські реліквії. Правда, ця версія вже сильно відрізняється від тієї, яку пропонували Вермаут і Шеффер американським слідчим. Але чи значить це, що друга версія остаточна? Є чимало чудностей і нестиковок навіть в. тім випадку, якщо ми приймаємо «Повернення Святого Списа» за чисту монету. По-перше, куди ділися таємничі пасажири цих підводних човнів? По-друге, навіщо була взята така кількість продуктів? І нарешті, яка була роль у всій цій операції третього підводного човна — «U- 465»?

В цієї історії має місце розбіжність і із загальноприйнятою версією післявоєнної долі Списа Лонгіна, що Гітлер реквізував у результаті аншлюсу й доторое всю війну зберігалося в Нюрнберге. Уважається, що Спис Долі було заховано в схованці поблизу від цього міста, але 30 квітня 1945-го року схованка виявили й розкрили офіцери зі спеціального підрозділу 7-ий американської армії. А 4 січня 1946-го року реліквія була відправлена у Відень, де й перебуває донині, у Залі скарбів Хофбургского музею.

Однак ми можемо згадати, що екземплярів Списа було дві: одне дійсне й інше – дуже точні копії, виготовлена за замовленням Генріха Гіммлера. Який же Спис перебуває в музеї? Або краще запитати: який Спис перебуває в Нової Швабії? Зовсім темна історія…

Відволічуся від головної теми нашої розмови, щоб розповісти вам про ще одну темну історію, зв’язаної з будівництвом в Антарктиді «неприступної міцності Шангрілла». Мова йде про операції «Високий Стрибок», проведеної в січні 1947-го року Військово-Морськими Силами США. Командував операцією адмірал Ричард Берд.

От отут-те ми і зіштовхуємося з дуже цікавим фактом. Складання планів операції «Високий Стрибок» збіглося за часом із закінченням допитів колишніх командирів німецьких субмарин «U-530» і «U-977» – Вермаута і Шеффера.

Що ж мав адмірал у своєму розпорядженні? Виявляються, досить значні сили. Насамперед, авіаносець! І крім нього – ще 13 інших кораблів, а також – 25 літаків і вертольотів палубної авіації. Усього в операції брало участь більше 4 тисяч чоловік.

Вся ця армада кинула якорі поблизу Землі Корольови Мод. Спочатку події розвивалися успішно. Дослідники зробили близько 50 тисяч фотознімків, заповнивши прогалини в картографії. Потім відбулося щось незрозуміле. Усього через неповний місяць, у лютому 1947-го року, операція «Високий Стрибок» була раптово згорнута. Потужна військово-морська ескадра, що мала запас продуктів на 6-8 місяців, зненацька повернулася.

І із цього моменту операція «Високий стрибок» оточена щільною завісою таємності. Однак у травні 1948 року європейський журнал «Бризант», помістив сенсаційну статтю, у якій затверджувалося, що повернулася експедиція далеко не в повному складі. Що, як мінімум, один корабель, чотири літаки й кілька десятків людей були «загублені» незабаром після того, як ескадра досягла Землі Корольови Мод.

Відомо і те, що адмірал Берд після повернення з Антарктиди давав тривалі пояснення на засекреченому засіданні дуже високопоставленої комісії, що включає у свій склад не тільки представників командування ВМС США, але й близьких до оточення Президента США вашингтонських чиновників. І Берд нібито зізнався, що припинення експедиції було викликано діями «ворожої авіації».

Дотепер невідомо, у чому складалася щира мета «Високого Стрибка». Але ясно одне. Відбувся морський бій, що привело до відчутних втрат в американской ескадрі. У ході нової морської експедиції, ще більш загадкової, але, що відбулася через кілька років, адмірал Берд загинув.